субота, 30 жовтня 2010 р.

Грузія прийняла закон про люстрацію і заборону радянської символіки

Парламент Грузії 75 голосами проти одного прийняв у першому читанні законодавчу ініціативу депутата від меншості Гії Тортладзе - «Хартію свободи», яка стосується посилення заходів безпеки, містить положення щодо люстрації та викорінення радянської і фашистської символіки.
Прийнятий у першому слуханні законопроект передбачає контроль з боку МВС тих фінансових перерахувань «громадським організаціям, громадянам та особам» із зарубіжних країн, обсяг яких перевищує 25 тисяч ларі (близько $14 тисяч), повідомляє Civil.ge. В початковому варіанті проекту було передбачено 10 тисяч ларі.
У рамках антитерористичних заходів «Хартія свободи» також передбачає оснащення Міністерством внутрішніх справ камерами відеоспостереження аеропортів, метрополітену, стратегічних мостів, електростанцій, «місць масового громадського скупчення та інших об'єктів» і їх підключення до єдиної системи.
Крім того, Міністерству внутрішніх справ, поряд з митними службами законопроект надає повноваження на розтин і огляд «підозрілих» вантажів, що надходять по сухопутному, морському і повітряному шляхами.
Крім перерахованих вище положень т.зв. Патріотичного акту, «Хартія свободи» також передбачає і концепцію люстрації.

Зокрема, згідно із законопроектом, на вищих державних посадах не зможуть працювати:

- співробітники служби безпеки радянського часу,
- лідери Комуністичної партії і Комсомолу,
- члени Центрального комітету партії,
- секретарі районних та міських комітетів,
- голова Телерадіомовлення Грузинської РСР.
Якщо ці люди вже займають посади, вони повинні піти у відставку протягом місяця після вступу закону в силу. Інкаше спеціальна комісія зробить публічною інформацію про їхню діяльність в радянські часи.
Відповідно до законопроекту, комісію створює президент і в неї по одному члену зможуть представити фракції парламенту Грузії.
Дана комісія здійснює реєстр тих осіб, які співпрацювали з радянськими спецслужбами. Такі люди зможуть брати участь у виборах лише після того, як інформація, якою про них володіє комісія, стане публічною для виборців.
Протягом шести місяців після вступу закону в силу комісії також повинні бути передані дані про співпрацю з радянськими службами безпеки секретних агентів. Закон набере чинності відразу після його опублікування.
Комісія, що працює за тематикою люстрації, буде вправі також приймати рішення про викорінення комуністичної чи фашистської символіки, культових будівель, пам'ятників, монументів, назв вулиць або інших "об'єктів, які мають пропагандистський характер", а також вести їхній реєстр.



Історична Правда

пʼятниця, 15 жовтня 2010 р.

Кавказький союз

 Георгій Ардазішвілі

"Розділяй і володарюй" - мудре правило,
але "об'єднуй і спрямовуй" - ще краще."
Гете




Сьогодні чимало розмов і міркувань щодо ідеї об'єднання Кавказу. Можливо, в своїй останній промові в ООН, президент Грузії представив, або запропонував новий курс для Кавказьких держав. Цілком припустимо, що ця ідея може бути реалізована, оскільки в такому альянсі більше плюсів, ніж мінусів. Мені хотілося б запропонувати обговорити ті принципи, які мають стати важливими при здійсненні цього проекту і ті проблеми, з якими доведеться зіткнутися проекту. Назву даний проект об'єднання Кавказьких держав умовно - «Кавказький союз», за аналогією з Євросоюзом.
Отже, на 65 засіданні Генеральної Асамблеї ООН, Президент Грузії М. Саакашвілі запропонував створення альянсу, в який, на його думку, можуть увійти держави, що знаходяться по обидва боку Кавказу.


Почну з того, що сама по собі ідея створення таких союзів не нова. Ще в період СРСР на території Північного Кавказу були створені Карачаєво-Черкеська, Чечено-Інгушська, Кабардино-Балкарська автономні республіки. Як відбувалися ці процеси - відомо. Радянські керівники одним розчерком пера об'єднували народи, роз'єднували, дарували півострова, землі. По іншу сторону Кавказького хребта, так само була утворена Закавказька РФСР. Створення організації ГУАМ так само передбачало об'єднавчу модель, і, до речі, в цій організації є й Грузія і Азербайджан. Ідея не нова, але що саме криється за спілкою Грузії та Азербайджану в новому форматі і як можуть відбутися об'єднавчі процеси з державами Кавказу. Заслуговують на увагу саме методи об'єднання. Що має лягти в основу такого об'єднання? Які принципи об'єднання повинні бути основоположними для стійкого існування альянсу? До яких змін можуть призвести такі об'єднання на світовій «шахівниці»? Звичайно ж, це далеко не всі вичерпні питання, але в статті для попереднього аналізу пропонуються саме вони.


Перш за все, не можна користуватися тими методами, якими користувалася, і до цих пір користується Росія. Такі методи, ось вже майже 200 років приносять одні нещастя і страждання кавказьким народам. Однозначно - це не той шлях, по якому треба йти.
Основними принципами, якими потрібно керуватися при створенні «Кавказького союзу» повинні бути:


1. Принцип добровільності. Створення подібного роду союзів не повинно бути насильницьким. Виключно добровільність. Знову ж таки це не означає проведення референдумів при кожному важливому питанні. Народи держав, що беруть участь у створенні союзу, обрали і обирають парламент, який і виражає волю людей. Вони добре знають проблеми свого народу, і будуть створювати таку кількість робочих комісій, яке необхідне для вирішення всіх питань співробітництва. Саме принцип добровільності дозволив багатьом європейським країнам вступити в єдиний союз. Всі ми знаємо, як стукали в двері Євросоюзу країни Східної Європи після розпаду соціалістичної системи. До цього часу Європейський Союз досяг таких успіхів, що бути поза ним було небезпечно. Адже ніхто не змушував країни колишнього соцтабору, стрімголов бігти до європейського дому. Просто напросто Євросоюз поставив такі стандарти якості життя, що країни Східної Європи побоялися залишитися поза єврозони. Таким же принципом слід керуватися і в створенні «Кавказькому союзу». Згадаймо, що процес об'єднання Європи почали «закляті друзі» Франція і Німеччина в 1950 р., і він став привабливим для інших країн. Здається, що Грузія і Азербайджан можуть розпочати такий же процес на Кавказі. Для цього є всі передумови. Припускаю, що знайдеться чимало скептиків, що критикує такий союз, але будь-які проблеми взаємини можна передбачити й навчитися їх вирішувати. Як любив говорити американський сенатор Роберт Кеннеді: «П'ята частина населення завжди проти чого б то не було коли б то не було». Ми повинні виходити з інтересів переважної більшості і, виходячи з цих інтересів, будувати союз.

2. Принцип партнерства. Ні в якому разі не претендувати на роль лідера в цьому союзі. Навіть найбільша помилка, яку допустила Росія у відносинах з країнами СНД, ОДКБ, ШОС і т.п., криється саме в цьому. Скрізь і всюди, Росія тільки за собою залишала останнє слово, загордившись себе «старшим братом». Інші учасники всіх цих союзів позбавлені можливості приймати рішення, або навіть якось впливати на них. Знову задаюся питанням: чому Росію називають «старшим братом» по відношенню до інших країн вищеперелічених спілок? У чому це старшинство? У території або в ракетах? Своїм ставленням до «союзників» Росія домоглася того, що всі ці союзи «тріщать по швах». Насправді Росії потрібно було в черговий раз довести всьому Заходу, що вони чогось коштують і можуть створювати різні альянси за типом НАТО і Євросоюзу. У результаті, дійсно хороші починання провалилися. У тому, що відбувається між Росією і Білорусією, винна, перш за все, Росія. Як можна досягти згоди шляхом насильства, шантажу і обману, шляхом дискредитації і образи лідера держави, якого обрав народ?


У зв'язку з цим, ні Грузія, ні Азербайджан, ні хто - або ще не може оголошувати себе лідером союзу кавказьких держав. Ніхто не повинен диктувати свої умови, шантажувати тим більше. Тільки рівне партнерство, взаємна повага інтересів кожної держави «Кавказького союзу» має стати ще одним важливим принципом процесу об'єднання.

3. Принцип неквапливості. Цей принцип схожий за своїм змістом до принципу Жана Монне, який свідчив, що: «Спільна Європа не буде побудована відразу або за єдиним генеральним планом. Вона буде будуватися за допомогою конкретних досягнень, які спочатку будуть створювати солідарність de facto ». Дійсно, є сенс починати об'єднання з одного «локомотива». Таким «локомотивом» в Європі стали вугільна і сталеливарна промисловість. Як би не виглядало це парадоксальним, але те, що працювало на війну, стало працювати на світ! За цим «локомотивом» потягнулися інші сфери суспільства і на сьогоднішній день ми маємо Європу, об'єднані спільними гуманними цінностями. Тому, не можна будувати плани об'єднання відразу по всіх сферах. Цілком припустимо, що створення «Кавказького союзу» між Азербайджаном і Грузією може початися з енергетичної сфери, тоді це один механізм об'єднання, якщо з сільського господарства, то інший. Так чи інакше, необхідні велику кількість зустрічей і консультацій, для того, щоб виключити будь-які непередбачені обставини, які загрожують союзу.Опять ж, не можу не згадати заяву президента Росії Д. Медведєва щодо взаємодії в рамках ШОС, де він похвалився, що процеси інтеграції в цій структурі йдуть швидше, ніж у Євросоюзі. Якщо придивитися уважно, то в таких справах краще не поспішати і не влаштовувати змагань, хто швидше об'єднається. Чим жорсткіше і ретельніше досліджена проблема, тим більше шансів на успіх. Росія в ШОС поспішає прибуток отримати та гроші відмити під який-небудь черговий проект. Коли в Європі проходили переговори, то проводилися тисячі зустрічей між представниками урядів різних країн, що просто означало, що вони добре пізнали одне одного. Вони вже самі стали думати про такі речі, які могли б робити разом.


4. Принцип гарантованості. Виходячи з цього принципу, ми повинні гарантувати один одному дотримання всіх домовленостей між країнами. Ми повинні гарантувати співучасть у вирішенні проблем, що виникають на своїх територіях; гарантувати кожному новому члену спілки партнерство і повагу до його інтересів.


Важливим аспектом створення «Кавказького союзу» є формування тих орієнтирів, які будуть направляти стратегічний розвиток «Кавказького союзу». Наскільки можливий союз за участю Грузії, Азербайджану та Вірменії? Однією з причин, чому розпався союз Грузії, Вірменії та Азербайджану 20-ті роки 20 століття було їх орієнтація на різні країни: Грузія орієнтувалася на Німеччину, Вірменія на Англію, Азербайджан на Туреччину. Звичайно, зараз, при орієнтації Вірменії на Росію, входження самої Вірменії в конфедерацію Грузії та Азербайджану важко. Якщо і Азербайджан і Грузія орієнтовані на європейські цінності та стандарти, орієнтовані на поліпшення і зміцнення своїх відносин і створення процвітаючих, демократичних держав, то Вірменія, орієнтована на союз з Росією, більше втрачає від такого союзу, ніж здобуває. Сьогодні у Закавказзя з'являється шанс створити мирний і стабільний регіон, позбавити Росію можливості сіяти смуту і розруху, тому що Росія - це гарант нестабільності, хаосу, корупції, конфліктів, міжнаціональної ворожнечі, геноциду і військової агресії. Та й самі вірмени можуть у цьому переконатися, звернувшись до історії. Ось що писав з приводу важливості грузино-вірменського союзу І. Чавчавадзе: «Колишнє безсилля Грузії почалося від того нещасного дня, коли впала Вірменія - цей колишній наш оплот, стіна з боку Півдня. Ми оберігали вірмен з боку Півночі, а вони нас з Півдня ... Найбільші наші царі і державні діячі нічого не шкодували, що б допомогти вірменам ». І що з себе представляє Росія, як «друг»? Не Росія чи зрадила вірмен в 1921 р., заручившись союзом з Туреччиною. Ця подія увійшла в історію як «Велике зрада». Саме об'єднане грузинсько-вірменське військо протистояло анексії Росією Закавказзя. Саме Росія, ось вже більше 20 років заважає вирішити конфлікт в Нагірному Карабасі. Чи не час, об'єднавши зусилля трьох закавказьких держав, позбавити цей регіон від Російського присутності і дати процвітання і благополуччя своїм народам? Як може така держава як Росія гарантувати стабільність, якщо на її території, у багатьох регіонах нестабільна обстановка.
Погоджуся з тим, що у Вірменії є серйозні претензії до Азербайджану, Туреччини і навіть до Грузії. Але претензії є у всіх до всіх. Якщо виходити з такої логіки, то Німеччину слід було б навічно ізолювати від світового співтовариства. Наприклад, у Туреччині та Греції є взаємні претензії, але це не заважає їм бути в одній структурі НАТО, а прагнення Туреччини до інтеграції в Євросоюз відомо, де Греція вже є. Давайте, врешті-решт, згадаймо, що спочатку було «слово» ... Ми можемо домовитися і створити для нащадків гідне майбутнє.


Якщо торкатися питань інтеграції республік Північного Кавказу в «Кавказький союз», то тут виникають великі складнощі. Почнемо з того, що ці республіки у складі Росії, і, як вона бореться з незалежністю кавказьких народів, ми бачимо. Варто було Чечні оголосити про незалежність, підписати необхідні документи і, буквально, через 2 роки її закидали бомбами. Москва в черговий раз довела, що договори для неї нічого не значать. Росія вже 200 років веде цілеспрямований геноцид народів Кавказу. За останні 15 років, під гаслом «боротьби з тероризмом» російські «браві» солдати вбили десятки тисяч людей у Чечні, Дагестані, Інгушетії, і, що дуже важливо, всі убиті і покалічені, так чи інакше «терористи». Якщо це так, то Росію потрібно терміново оголосити державою «поза законом», оскільки вона справжній розсадник терористичного руху.


По-друге, якщо навіть припустити розпад Росії, який вона заклала сама визнанням сепаратистів в Абхазії та Цхінвалі, то це не означає негайного входження північнокавказьких республік в єдиний «Кавказький союз». Вони повинні спочатку відбутися як самостійні держави, навчиться жити самостійно і лише потім вступати в якісь об'єднання, спілки. Єдине, що може на сучасному етапі зробити Грузія, то це визнання геноциду черкеського народу, ведення постійного співпрацю з парламентами кавказьких республік, вході численних і предметних переговорів закладати основу для входження цих держав до «Кавказький союз». Навіть одним визнанням геноциду ми покажемо свою повагу до кавказьких народів, піднімемо їх статус і, отже, знайдемо потенційних союзників.


Окремо торкнуся питання про те, чого не треба робити.


По-перше, не треба створювати альянси проти когось. Так, у світі ще є потенційні загрози і союзники у боротьбі з ними потрібні, але процес інтеграції, об'єднання, створення конфедерацій повинен нести в собі, перш за все, економічні цілі і тільки потім зовнішньополітичні, які в свою чергу не зводяться обов'язково до війни проти кого -то. Суто оборонна складова конфедерації передбачається, але не можна бути втягнутими в чужі регіональні конфлікти. Зокрема, якщо ми зацікавлені, аби в цьому союзі була і Вірменія, то вона повинна бути проінформована про будь-яких переговорах Грузії та Азербайджану щодо конфедерації, або навіть бути в якості спостерігача. На моє глибоке переконання Вірменія в конфедерації повинна бути.


По-друге, не треба з такого союзу робити ще одного геополітичного гравця в даному регіоні. Географічне положення Грузії, звичайно, істотний чинник, але не єдиний, що б включити до геополітичну борьбу.Без розвиненої економіки, з чим в Грузії та Азербайджані поки погано, мріяти про геополітику не доводиться. Хочу зауважити, що при нашому положенні ми вас, і в Євросоюз, і в НАТО, а необхідно добитися того, і було б набагато краще, якби нас запрошували в подібні союзи. І прагнути треба саме до цього.


По-третє, не треба боятися того, що станеться якесь культурний тиск, і, будь-чия культура повністю поглине грузинську, або кавказьку культуру. Збереження і примноження нашої культури повністю залежить від нас. Може здатися парадоксальним, але такі об'єднавчі процеси тільки посилюють національну культуру. Якщо наша культура дасть суспільству чіткі змістотворних орієнтири, ніяка культурна експансія нам не страшна. У статті «Грузинський шлях» я вже писав про те, що деградація російської культури та її відступ перед західною полягало в тому, що сама російська культура не дала, при всій своїй величі, таких змістовних орієнтирів, які посилили б національний компонент. Тому, все залежить від нас самих.


По - четверте, не треба підносити процес створення «Кавказького союзу» як щось грандіозне. Коли Франція і Німеччина почали процес об'єднання в сфері вугільної та сталеливарної промисловості, то це не підносилося як неминуче створення об'єднаної Європи, яку ми сьогодні спостерігаємо. Просто напросто, треба тихо і сумлінно робити свою справу, а результат неминуче буде.


Отже, «Кавказький союз» - стратегія, яка здатна корінним чином змінити ситуацію в даному регіоні і наше завдання полягає в тому, що б докласти максимум зусиль для створення кращого майбутнього наших нащадків.
 

Оригинал

субота, 25 вересня 2010 р.

Ласкаво просимо в болото


Тенгіз АБЛОТІЯНа цьому тижні мені вдалося побувати у двох головних містах Центральної Європи - Будапешті та Празі.
Прогулянки по їх вулицями - це щось особливе. На кожному кроці бачиш будівлі, які здавалося б неможливо створити людськими руками, але які існують, і продовжують залучати мільйони туристів з усього світу.
Перебуваючи в подібних містах, мимоволі починаєш дивитися на себе, і свою країну трохи з іншого кута. Відбувається деяка переоцінка цінностей, і розуміння - наші амбіції не завжди збігаються з нашими можливостями.
Це особливо стосується жителів напівзакритих небагатих країн, які позбавлені можливості регулярно виїжджати за кордон. У результаті вони варяться в своєму соку, перебільшують власну цінність для навколишнього світу, надто обожнюють і звеличують свої провінційно-містечкові традиції, одним словом, відриваються від реальності. Свій аул їм здається вершиною цивілізації, горизонти їх світогляду значно скорочуються, і народжується мабуть одне з найбільш негативних властивостей людського соціуму - дрібний провінціалізм.
Оглядаючи неймовірні за красою вулиці Будапешта і Праги, я постійно згадував полум'яні заклики деяких наших не в міру тупоумних співвітчизників - ми не повинні стати схожими на європейців.
Ця риторика звучить неймовірно безглуздо навіть у Тбілісі - у Будапешті та Празі вона здається зовсім вже абсурдною.
Не хочете бути схожими на європейців? А на кого ж тоді - може бути вас приваблює Пакистан? Ааа, я знаю відповідь - у нас - свої цінності, свій шлях. Коротше, ми й самі з вусами.
Цілком можливо, що усе рівно і є. Тільки, будь ласка, пред'явіть ваш особливий грузинський шлях розвитку. Втім, не обтяжує, і так ясно - він називається «туші-таши-хінкалі-хаші». Неформальний гімн - безглузда пісенька з таким глибокодумним текстом - «понеділок - субота, вівторок теж субота, і середовище субота, і четвер суботта, і п'ятниця субота, ну а субота так тим більше субота».
Чудово. Тільки для такої моделі розвитку життєво необхідний великий брат, якому вистачить дурості фінансувати цей дурдом. Боюся, що великі черги з охочих не передбачаються .....
На сьогоднішній день головне бажання ура-патріотів - це мати грузинський спосіб життя і європейський рівень життя. Пам'ятаєте радянський тост - «щоб у нас все було, і нам нічого за це не було»? А ще чудовий гасло, яке можна було б розмістити на головному прапорі альтернативного шляху розвитку - «Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним хворим».
Краще. Хто сперечається. Тільки життя влаштоване інакше - грузинський (кавказький в цілому) спосіб життя приносить тільки грузинський ж (кавказький) рівень життя.
Хочете жити як Європі? Будь ласка, рецепт простий: вставайте в 8 ранку, мислите прагматично, отримуйте реальну освіту, припиніть цілими днями сидіти біля під'їзду навпочіпки, не ріжте один одному горло через дрібниці, припиніть промотувати цілі статки на користь ігрового бізнесу, і т.д. Словом, перестаньте бути інфантильними, і нарешті доросліші, і тоді все буде нормально.
Побувавши після довгой (майже 6 річной перерви) в Європі я ще раз переконався в тому, в чому був свято і непохитно переконаний все своє свідоме життя. Не знаю як на Марсі, але на Землі є лише один шлях, який гарантує поступальний розвиток - це західна модель суспільства. «Західна» - оскільки вперше вона з'явилася саме на Заході. Зараз її успішно використовують і східні країни - Японія, Південна Корея, Індонезія, Малайзія, Таїланд.
Всі бредні про наявність якогось альтернативного шляху розвитку - це лише відмазка, з метою запудрити мізки своїм громадянам, а під шумок грандіозної ура-патріотичної пропаганди - красти без обмежень.
Навіть Китай - авангард «альтернативного шляху розвитку» - рано чи пізно постане перед вибором - або просування по західній моделі, що стимулює творчі здібності вільних особистостей, або він так і залишиться складальним цехом, де добре навчилися натискати на кнопки надскладних верстатів, поставлених великими білими братами - «панами в пробкових шоломах» - як висловився В.В. Путін - ще один натхненний шукач альтернативних шляхів розвитку.
У сучасних реаліях у Грузії дуже вузький коридор вибору. Перший варіант - народ нарешті дорослішає, розуміє, що традиції - це добре, але якщо вони тягнуть країну назад, від них треба відмовлятися без найменшої жалості. Тоді років через 50, можливо контраст між Тбілісі і Будапештом буде менше, ніж зараз.
Другий варіант - продовжувати наполягати на своєму містечково-провінційному націоналізмі, і на весь світ верещати про свою унікальної ідентичності.
Можна й так. Тільки потім не ображайтесь, що природа залишить для вас єдино гідне місце.
Ласкаво просимо в болото.

пʼятниця, 24 вересня 2010 р.

Саакашвілі в ООН: Кавказ повинен стати єдиним

Originally posted by cyxymu

Президент Грузії Михайло Саакашвілі, виступаючи у четвер 23 вересня в Нью-Йорку на сесії Генеральної асамблеї ООН, обрушився з критикою на адресу Росії і змалював своє бачення єдиного Кавказу. «Мрія про вільній і єдиний Кавказ здійсненна», - запевнив він.

Президент Грузії звинуватив Росію в тому, що вона не виконує умови угоди про припинення вогню, яка поклала кінець військових дій в серпні 2008 року, і продовжує окупацію грузинської території. «Нова залізна завіса, як і раніше розділяє нашу країну», - заявив він.

На думку Саакашвілі, «окупація і етнічні чистки переслідували одну мету - знищити грузинську лабораторію політичних змін». Президент Грузії заявив, що «революції троянд», яку він назвав «революцією серця і розуму», вдалося перетворити «державу, що не відбулася, у сучасну європейську країну, ліберальну демократичну державу».

Це Саакашвілі назвав «великою перемогою»: «Грузинський народ скуштував свободу, життя без корупції і плоди економічного розвитку, - повідомив він. - Грузинський народ змінився і буде протистояти будь-яким спробам повернути назад цей поступальний розвиток, звідки б вони не виходили ».

Президент Грузії охарактеризував проведену його країною по відношенню до Росії політику як «конструктивну відособленість». «Ми ведемо себе цивілізовано і спокійно навіть перед обличчям варварських методів та ірраціональної політики нашого ворога», - заявив Саакашвілі. При цьому він додав, що його країна «зацікавлена лише у мир
і, так як тільки мир може забезпечити наше виживання і успіх».

Президент Саакашвілі з трибуни ООН звернувся до жителів територій що вони тимчасово відкололися
 від Грузії, російському керівництву і міжнародному співтовариству. Звертаючись до етнічних абхазів і осетин, «які живуть за залізною завісою, що розділяє нашу країну», він пообіцяв захистити їх «права, культуру та історію». «Ми будемо працювати з вами і для вас, - сказав Саакашвілі. - Ви - частина нашої спільної історії, культури і майбутнього».

Заявивши, що він мріє про той день, коли «етнічний абхаз чи осетин стане президентом демократичної, європейської Грузії», Саакашвілі закликав жителів грузинських регіонів що вони тимчасово відкололися «разом з нами будувати багатокультурне, мультиетнічне суспільство».

Президент Грузії також звернувся до російського керівництва.
«У вас є вибір, - заявив він. - Або ви візьмете участь у трансформації нашого регіону, погодившись з тим, що інші країни - ваші партнери, а не васали, або ця трансформація відбудеться без вас. Я особисто віддаю перевагу, що б Росія була нашим великим партнером, а не ворогом ».

Тому, додав Саакашвілі, Грузія підтримує політику «перезавантаження», що проводиться США по відношенню до Росії. Грузинський лідер звернув увагу також на те, що «жодна держава на пострадянському просторі не визнав незалежність Абхазії
та Цхинвальского региону, не дивлячись на тиск з боку Москви». Він припустив, що «настане день, коли сама Росія відмовиться від визнання т.з.  незалежності цих грузинских регионів». За словами Саакашвілі, у Москві вже обговорюються шляхи виходу з ситуації, що створилася, так як «окупація грузинської території призвела до дипломатичного і політичної поразки Росії».

Президент Грузії сказав, що росіянам завжди відкриті двері в його країну. «Приїжджайте як туристи, студенти, бізнесмени, журналісти чи просто як друзі - але не як окупаційні сили, - сказав Саакашвілі. - Російські лідери теж можуть приїхати - якщо вони хочуть зрозуміти, як перетворити пост-радянське суспільство в європейське. Я запрошую їх приїхати з блокнотами і записними книжками, а не з ракетами, з комп'ютерами, а не з автоматами Калашникова ».
«Замість того, що б воювати, нам слід разом модернізувати наш регіон»
, - додав він, вказавши, що модернізація неможлива без свободи. «Ви не можете розвивати і диверсифікувати свою економіку в той час, як ваш самий талановитий і успішний бізнесмен, Михайло Ходорковський, сидить у ГУЛАГу», - заявив Саакашвілі.

Він також звернувся до міжнародного співтовариства із закликом допомогти в досягненні миру «не лише в Грузії, але і у всьому регіоні». «Я переконаний, що за допомогою міжнародного співтовариства світ може бути досягнутий на всьому Кавказі, - заявив Саакашвілі. - Ні північного і південного Кавказу - є один Кавказ ».
Закликаючи до «єдиного Кавказу», Саакашвілі послався на позитивний досвід Євросоюзу, говорячи про "загальний ринок і спільних
інтерес, політичної й економічної взаємозалежності". «Наша єдність не буде направлено проти будь-кого і не зажадає зміни кордонів», - запевнив грузинський лідер.

пʼятниця, 10 вересня 2010 р.

про одного з абсолютно антиукраїнських людей у владі в Україні

Місія Табачника
За півроку перебування Дмитра Табачника на посаді міністра освіти і науки в українські школи і виші повернулися корупційні схеми, вища школа пережила хаотичну вступну кампанію, викладання історії послідовно спрямовується в русло російсько-радянської історіографії 








29 березня
Міносвіти скасувало державний іспит з української мови для бакалаврів «з метою оптимізації фінансових витрат вищих навчальних закладів». 28 липня було скасовано екзамен з української мови під час вступу до аспірантури та складання кандидатського мінімуму з української під час захисту дисертації.
НАСЛІДОК
Маргіналізація української мови серед випускників вишів та науковців, передусім у природничо-технічних галузях.

30 березня
Підписано наказ про переклад тестів зовнішнього оцінювання шістьма мовами.
НАСЛІДОК
За шістьма мовами нацменшин приховане масове оцінювання однією з них – російською. 

Квітень
Міносвіти затвердило «правила Табачника» – зміни до умов вступу до вищих навчальних закладів. Вперше Міносвіти змінило правила вступу на початку кампанії. Зокрема, під час конкурсного відбору враховуватимуть середній бал атестата. Для осіб, не атестованих із української мови та літератури, приймальна комісія може дозволити встановлювати вступний іспит із тієї мови, оцінки з якої виставлені в документі про освітній рівень.
НАСЛІДОК
В українські виші потраплять студенти, які взагалі не знають української мови. Кількість медалістів зросла на 30% порівняно з 2009 роком, а продаж класних журналів – на 23%, що засвідчило повернення у середню школу корупції, оскільки вчителі знову взялися за «переписування» учнівських оцінок. Повернення корупції може бути тим пряником, яким купують функціонерів системи освіти на шляху формування «общерусской» свідомості нового покоління українців.  

12 квітня
Дмитро Табачник пообіцяв повернути в українські підручники термін Велика Вітчизняна війна: «Переконаний, що під час Великої Вітчизняної війни не було ніякої третьої сили. Була антигітлерівська коаліція, і був гітлерівський Рейх, і його союзники-сателіти, і озброєні формування, які створювалися з місцевих громадян на окупованій території, – це колабораціоністи».
НАСЛІДОК
Відмова України від власної історії, повернення до радянського поділу українців на «правильних» (російських) і «неправильних».

16 квітня
Міністр освіти заявив про запровадження нової концепції викладання історії у школі, що «базується на антропоцентричному підході – вивченні історії з позиції особистості, а не певної етнічної групи».
НАСЛІДОК
Насправді йдеться про вивчення історії в руслі російської історіографії, за якою Україна не має окремої історії.

20 квітня
Міністерства освіти Росії та України на 7 травня запланували проведення спільного «уроку пам’яті». За рекомендаціями Міносвіти РФ, «варто акцентувати увагу на героїчних сторінках спільної історії країн СНД, бойових подвигах земляків, на миролюбній зовнішній політиці держав – учасників СНД».
НАСЛІДОК
Культивування сталінських міфів, нівелювання ролі України у Другій світовій війні.

19 травня
Дмитро Табачник оголосив про підготовку українсько-російського посібника для вчителів історії, який побачить світ орієнтовно у жовтні-листопаді і з якого «вчителі історії зможуть ознайомитися з офіційною позицією історичної науки».
НАСЛІДОК
Цей посібник ґрунтуватиметься на вже апробованому російському досвіді, коли група істориків на чолі з Алєксандром Філіпповим на замовлення Кремля підготувала порадник для вчителів із новітньої історії, у якому Cталін оголошувався «креативним менеджером», а «секретом успіху» Брєжнєва названа «стабільність».

25 травня
Дмитро Табачник заявив, що шкільний курс зарубіжної літератури буде перейменовано в світову літературу. Основна причина цього рішення, за його словами, у тому, що «перейменування російської літератури в зарубіжну ставило якийсь бар’єр». Російська література, що вивчатиметься мовою оригіналу, займатиме три чверті навчального обсягу.
НАСЛІДОК
Русифікація свідомості молодих українців, зростання переконаності, що поза російською літературою світової не існує, посилення комунікаційного розриву України зі світом. 

28 травня
Табачник оголосив, що з підручників з історії буде усунуто згадку про Голодомор як про геноцид українців, назвавши попередні підходи до подачі знакових подій історії «брєдятіною».
НАСЛІДОК
Утвердження офіційного російського погляду щодо Голодомору.

2 червня
Міністр освіти заявив, що частину програми з української літератури «потрібно розвантажити» і що «в курсі української літератури будуть представлені більше письменники-класики».
НАСЛІДОК
Встановлюється засада «хороший письменник – мертвий письменник», що усуває від вивчення творчість Ліни Костенко чи Валерія Шевчука. Повернення «забронзовілості» українських класиків, що було одним із чинників відлякування учнів від літератури.

6 липня
Верховна Рада ухвалила рішення про повернення до одинадцятирічної освіти. За словами Табачника, якби цього не було зроблено, «освіту спіткала б катастрофа».Також запроваджено обов’язкову дошкільну освіту – з п’яти років діти мають відвідувати підготовчі класи у дитячому садочку.
НАСЛІДОК
Збільшиться «дошкільна» корупція – за потрапляння в дитсадок відтепер доведеться платити великі гроші, оскільки місць у дошкільних закладах зараз вистачає лише для половини українських дошкільнят. Міносвіти не встигло підготуватися до 1 вересня з урахуванням переходу на 11-річку – не встигли надрукувати підручники, підготувати навчальні програми тощо. Скорочення на один рік навчання в школі неминуче призведе до перевантаження дітей, погіршить умови профільного навчання школярів, а також рівень підготовки випускників до вступу до вишів. Україна зупинилася на шляху входження до європейського освітнього простору і наближення до європейських стандартів.

12 липня
Дмитро Табачник надіслав до Варшави скоригований проект Угоди про створення урядами України, Польщі та ЄС Східноєвропейського університету, з якого зникли положення про фінансові зобов’язання української сторони. Раніше він заявляв, що не проти ідеї такого вишу, якщо в ньому навчатимуться російські студенти.
НАСЛІДОК
Україна може випасти з процесу створення університету нового типу, який формував би кадри для глибшої співпраці з ЄС. 

Липень
Квітневі зміни до правил вступу до вишів обмежили термін вступної компанії двома тижнями (раніше відводилося чотири тижні). Абітурієнтам дозволили подавати заяви не більше ніж до п’яти вищих навчальних закладів. Скорочено держзамовлення.
НАСЛІДОК
Колосальні черги протягом перших півтора тижня вступної кампанії. Поява в рейтингах абітурієнтів «липових» переможців олімпіад та Малої академії наук, які мають право першочергового вступу.

Липень
У розпал вступної кампанії Табачник зняв із посади ректорів Донецького національного університету Володимира Шевченка, Одеського національного університету Валентина Сминтину та ректора Уманського педуніверситету Михайла Мартинюка. Разом із тим стало відомо про спроби вимагання Міносвіти коштів від регіональних ректорів на «ремонт будинку МОН».
НАСЛІДОК
Пряме порушення університетської автономії та підпорядкування університетів центральній виконавчій владі. 

26 серпня
З’явився новий варіант «Вступу до історії України» для 5-го класу, з якого зникли згадки про штучний Голодомор, репресії в Західній Україні у 1939–1940 роках, УПА була прирівняна до загонів Ковпака і Сабурова. Взагалі зникли сюжети про битву під Крутами та про Помаранчеву революцію.
НАСЛІДОК
Знищення історичної пам’яті українців і, як наслідок, просування тези про єдину з Росією державність.

30 серпня
У м. Вугледар на Донеччині через погрози директорів шкіл знизити учням оцінки батьки написали заяви про переведення учнів з україномовних класів у російськомовні. Україномовні вчителі «підпадають під скорочення».
НАСЛІДОК
Ліквідація україномовних класів призведе до цілковитої русифікації регіону.

Інформаційна небезпека для України!

Пропоную матеріал, яки є дуже актуальний для безпеки України!

Премьер РФ Владимир Путин на экране российского государственного телеканала.

Вернём местных русских в правдивую информационную среду! Они тоже …наши!
Речь идёт о жителях Эстонского государства, которые, быть может, ещё не очень хорошо говорят на государственном языке, у них несуществующее гражданство или даже они - граждане соседнего государства. Проживают они в своих анклавах Ласнамяэ и Ида-Вирумаа, или, как некоторые выражаюся, - в гетто.
Это иноязычные жители нашего государства, большинство из которых находятся в недружелюбной к нам и сильно искаженной информационной среде. Печально, но это факт.
Живя в Нарве, наблюдая и сравнивая, я вижу, из каких источников и какую информацию получают местные жители, и какое мнение имеют о том или ином событии. Проблема сегодняшней молодежи и людей среднего возраста в том, что они не имеют в качестве сравнительного материала информации от другой стороны. А так как отсутствует информация для сравнения, то не может возникнуть конструктивной мотивированной дискуссии в нашем маленьком обществе. (Отсюда, кстати, бурные эмоции и антигосударственные выпады политиков местного самоуправления; и это называется у них демократией).
Находясь в информационном поле Ида-Вирумаа, складывается впечатление, что сказанное Президентом России г-ном Медведевым или Премьер-министром России г-ным Путиным в своем интервью перед телекамерами – это и есть сама правда или истина в последней инстанции.
Не стану сейчас выискивать ошибки, причины и виновных, которые к привели ситуацию к ее нынешнему виду. Главное то, что СЕГОДНЯ надо обязательно этим заняться, и вернуть этих людей в нашу реальную и правдивую европейскую информационную среду. И давайте не будем их пугать нашей чрезмерной эстонской национальной самобытностью. Со временем для них она станет приемлемой.
И начать такой процесс интеграции надо с молодежи, так как она легче всего поддается влиянию. Какие шаги в этом направлении можно предпринять, учитывая, что, к сожалению, многие из живущих здесь русских не смотрят эстонское телевидение? Самые элементарные. Взять хотя бы два фильма, которые я недавно посмотрел по ЭТВ. Это «Синимяэские хроники» о сражениях времен Второй Мировой Войны в окопах на Синимяэ, и «Русский урок», в котором рассказывается о русско-грузинском военном конфликте. Оба фильма очень независимые и реалистичные. Думаю, что нет смысла их пересказывать, пусть каждый сам откроет их для себя и сам сделает выводы.
Почему бы не начать в рамках программы интеграции с показа вышеназванных фильмов в школах, домах культуры и в государственных учреждениях? На сегодняшний день во многих государственных органах работает много иноязычных людей, но, живя в неевропейском информационном поле, у них сложилось какое-то своё искаженное понятие о нашем государстве. Вряд ли осуществление моего предложения потребовало бы больших финансовых затрат. Необходимо лишь желание тесного сотрудничества между руководителями местного самоуправления, руководителями организаций и уездных старейшин. В рамках этого проекта сразу выявились бы те руководители проектов, которые публично или тайно работают против как интеграции, так и всего Эстонского государства в целом, получая при этом зарплату от государства и прочие социальные гарантии за счет наших налогоплательщиков.
Второе, что я посоветовал бы серьезно взвесить министрам нашего правительства – это привлечение русскоязычной молодежи, не имеющей гражданства, или имеющей неэстонское гражданство, через различные проекты к деятельности наших Сил Обороны, Спасательного, Пограничного, Таможенного Департаментов, Департамента Полиции и Союза Обороны Эстонии (Кайтселийта).

В каждом из названных департаментов обязательно найдется увлеченный своим делом специалист, который с удовольствием мог бы заниматься с такой молодежью патриотическим воспитанием и азами различных других знаний. Чтобы молодой человек понимал структуру нашего Эстонского государства как системы и понимал, что и он вместе со своими родителями является необходимой частью этой системы.
При таком подходе, мы могли бы склонять молодежь к получению Эстонского гражданства, то есть предлагать им возможность выбора, чего они сегодня лишены, благодаря или родителям с промытыми мозгами, или недружелюбной к Эстонии информационной среде. Тогда в будущем эта молодежь может конкурировать на рынке образования и труда, а также принимать участие в общественном (в том числе и политическом) развитии нашего государства.
Как зимой, так и летом можно было бы воспитывать молодежь по учебным программам в духе открытого мышления. Пусть это будут школьные уроки и летние лагеря. Чтобы молодой человек стал задумываться о своей роли в государстве, в котором он живет, о необходимости беречь его, и о настоящем значении своей Родины. А в дальнейшем можно было бы расширить такую учебную программу, применяя её также и для взрослых.
Многим жителям Эстонии средних лет помнится, с каким азартом во времена Советского Союза на уроках патриотического воспитания они разбирали автомат, играли в «Зарницу» и другие поднимающие патриотический дух игры. И многие ли в то время изучали труды и свершения непобедимой Коммунистической партии? Современные государственные органы намного лучше оснащены как технически, так и кадрово и в состоянии познакомить представителей молодого поколения с порядком работы своей организации.
Так что давайте начнем интеграцию на новом уровне, спустившись к интегрируемым. Интеграцией может быть только процесс, в котором участвует несколько сторон. Часто это забывается.

С уважением,
Айво Петерсон, отец двоих детей и житель города Нарва

пʼятниця, 3 вересня 2010 р.

Трошки гарной музики

Ґорґішелі (გორგიშელი) — український гурт, основою та обличчям якого є Тамара та Етері — дві сестри-грузинки, що народилися і все життя мешкають у Львові. Горгішелі співають українською та грузинською мовами, а у своїй музиці природньо поєднують елементи арт-року, грузинського та українського фольку у сучасному звучанні.

За 5 років існування гурт вів активну концертну діяльність — фестивалі «Мелодія», «Червона рута», «Перлини сезону», «Pок-екзистенція», «Європа-Центр», «Тарас Бульба», «Чайка», «Мазепа Фест», «Молода Галичина». У 2005 році гурт був запрошений на фестиваль української культури у Cопоті (Польща), 2006 рік — на відкриття року України в Грузії. Музиканти брали участь у телепроекті «Cвіжа кров» на каналі М1, де набрали найбільшу кількість балів серед усіх учасників. Зараз до складу гурту, що був сформований у 2003 році, входять:
Тамара Ґорґішелі (гітара, вокал);
Етері Ґорґішелі (бас-гітара, бек-вокал);
Олексій Слободян (ударні, перкусія);
Мар'ян Козовий (гітара);
Олег "Джон" Сук (клавішні).

Влітку 2006 року гурт підписав довгостроковий контракт з компанією Comp Music / EMI, у співпраці з якою 20 листопада побачив світ дебютний альбом гурту під назвою «Аморе». Платівка була записана на студії «rspf.cc» Сергія Товстолузького.

GEORGIA-INFO презентує новий альбом Ґорґішелі

Ромбамбар
Рік: 2010
Жанр: Rock
Місто: Львів
Формат: MP3 320 kb/s
Виконавці:
Тамара Ґорґішелі (гітара, вокал)
Етері Ґорґішелі (бас-гітара, бек-вокал)
Олексій Слободян (ударні, перкусія)
Мар'ян Козовий (гітара)
Олег "Джон" Cук (клавішні)




Треклист:
1. Харалало
2. Не дивись на мене так
3. Ромбамбар
4. Боже, не йди
5. Мзе
6. Генацвале
7. Ой, місяцю
8. Руки
9. Без тебе
10. Нані
Бонус:
11. Миколай
12. Мама

Mediafire