skip to main |
skip to sidebar
Вже більше року в Грузії, на частотах місцевих радіостанцій, виходить в етер російськомовне радіо «Ехо Кавказу». Воно є проектом «Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа» (RFE/RL) - і це, власне, вся відкрита інформація про дане мовлення. Сайт «Ехо Кавказу» не містить жодних даних про проект, його цілі й завдання. У рубриці «Про нас» там розміщений текст, присвячений RFE/RL в цілому. Отже, безлике радіо з логотипом і позивними «Свободи» щовечора виходить у грузинський ефір. Що несе воно радіослухачам?
З останнього це наочно демонструє сюжет Олесі Вартанян, що вийшов в етер «Ехо Кавказу» 18 листопада. На сайті радіо він викладений під промовистим заголовком: «Баррозу сказав "окупація ". За помилкою». Тобто, не встиг президент Єврокомісії публічно назвати Абхазії і Цхінвальського регіону окупованими територіями (відомо, що в Тбілісі надають великого значення впровадженню терміна «окупація» в міжнародні документи і міжнародну політичну риторику), як проект RFE / RL поспішив розвіяти цю прикру «помилку» високопоставленого представника ЄС. Яким чином?
Коментуючи те, що вимовлене Баррозу слово «окупація» стало головною подією дня в зведеннях новин, а політики і експерти назвали це «важливим досягненням грузинської дипломатії», Вартанян заявляє, що «така реакція викликала подив у Брюсселі». Мовляв, «там не розуміють, чому одному слову Баррозу в Грузії надають таке значення». Дивні якісь ці люди в Брюсселі, чи не так? Вони ніби-то лаптем щі сьорбають весь час, поки в Євросоюзі йде серйозна політична боротьба за офіційне визнання і закріплення факту російської окупації грузинських регіонів, і цей аспект грузино-російського протистояння користується пильною увагою світових ЗМІ ...
Ось так «Ехо Кавказу» викрило Єврокомісію у некомпетентності. А на підтвердження аудиторії запропоновано, не багато ні мало, ознайомитися з коментарем «офіційної особи з кабінету Баррозу в Європейській комісії». Ця особа заявило Олесі Вартанян, що вимовлене президентом комісії слово «окупація» було «обмовкою» і «не було офіційною заявою, яке було б написано заздалегідь». Народжується питання - невже, коли Хіларі Клінтон назвала окупацію окупацією на брифінгу, а інші офіційні представники США в спілкуванні з журналістами справно використовують цей термін стосовно до російсько-грузинського конфлікту, все це вимовляється по папірцях, попередньо написаним у надрах держдепу, Пентагону або Білого дому ?
Мало того - «Ехо Кавказу» представило Жозе-Мануеля Баррозу дилетантом, вперше вийшовшим до преси і не здатним контролювати зміст своїх заяв. Все та ж «офіційна особа з кабінету Баррозу» роз'яснює, що в ході прес-конференції «журналістка використовувала слово "окупація ", коли ставила питання. Після того, як президент почув слово "окупація" в питанні, він його повторив і у відповіді». Такий ось Попка-дурак очолює Єврокомісію ... Є тільки одна халепа. «Офіційна особа» не має імені і посади, оскільки розмовляє про все це з Вартанян на умовах анонімності. Що породжує певні питання.
Найголовніший з них: «а чи був хлопчик»? Ні Олеся Вартанян зокрема, ні «Ехо Кавказу» в цілому не завоювали репутації, що дозволяє беззастережно вірити їм на слово. І якщо редакція, будучи проектом RFE / RL, формально ще може претендувати на дещицю авторитету, видобутого «Свободою» в її кращі роки, то особисто до Олесі Вартанян застосовувати цей підхід куди проблематичніше на увазі стабільно сумнівного характеру матеріалів даного автора і методів її роботи.
Якось важко уявити собі єврочиновника, настільки сміливо коригуючого заяви свого шефа. І якщо такий чиновник реально існує, то незрозуміло - що змушує зберігати анонімність службовця, який володіє компетенцією оцінювати і роз'яснювати політичні заяви Баррозу? А може, ми маємо справу з рядовим клерком, поділившись з Вартанян своїм приватною думкою? Але в такому разі не зрозуміло, яку цінність представляє цю думку в контексті позиції Євросоюзу, виступати від імені якого уповноважений президент Єврокомісії, а аж ніяк не безіменне «офіційна особа з кабінету».
Зірвати завісу таємниці з нашого аноніма могли б представники апарату Баррозу. Їм напевно не складе труднощів визначити по голосу свого співробітника, якщо такою насправді прозвучав в ефірі «Ехо Кавказу». Ось хороший привід для грузинських журналістів подзвонити в Брюссель і підняти завісу таємниці. А то ми позбавлені можливості навіть перевірити суть сказаного жіночим голосом на англійській мові - в сюжеті Олесі Вартанян голос респондента наглухо перекривається авторським перекладом і озвучуванням російською.
Втім, цікавість це стосується стилю роботи «Ехо Кавказу», а не висловлювання президента Єврокомісії. Те, що сказав Жозе-Мануель Баррозу, всі чудово почули. І варто було Вартанян так побиватися, виправляючи його «обмовку», якщо всього кілька днів по тому термін «окупація» був зафіксований в офіційному документі Євросоюзу? (Йдеться про спільну заяву країн-членів ЄС, які закликали генерального секретаря Ради Європи «посилити контакти з усіма сторонами з тим, щоб спостережна місія Європейського союзу в Грузії мала можливість діяти на окупованих територіях»). Продовжуючи роздуми про стилі, хочеться відзначити характерну особливість нашої Олесі. Вона якось монополізувала на «Ехо Кавказу» головні політичні теми і в запалі бурхливої діяльності зовсім забуває, що є кореспондентом в Тбілісі. З матеріалів цього автора складається стійке відчуття, що пані Вартанян нескінченно далека від інформації з грузинської сторони і насамперед прагне позбавити роботи своїх колег у Сухумі, Цхінвалі та Москві ...
Але все це - лише штрих до портрета радіостанції, яка кожен вечір виходить в грузинський етер. Безпосередньо перед запуском проекту редактор програм «Ехо Кавказу» Андрій Бабицький і директор грузинської служби радіо «Свобода» Давид Какабадзе розповіли про нього російській службі RFE / RL - у передачі Андрія Шарого від 20 жовтня 2009 року. Через рік доводиться констатувати, що не виконано нічого з того, що обіцяли в прямому ефірі два заслужених працівника «Вільної Європи».
«Мова йде про нову російськомовну аналітичну програму, орієнтовану на слухачів в Південній Осетії і Абхазії», - сказав тоді пан Какабадзе. Так народився міф про те, що «Ехо Кавказу» мовить на окуповані регіони. У реальності ж дане радіо щовечора займає по годині етерного часу у грузинських радіостанцій - з відповідною зоною поширення сігнала.Тобто, в Абхазії це - Гальський район, а в Цхінвальському регіоні - власне Цхінвалі та інші населені пункти уздовж адміністративного кордону. І там, і там вільно приймаються сигнали всіх грузинських телекомпаній і радіостанцій (і навіть преса проникає). І там, і там вільно розуміють грузинську мову. А якщо хто не розуміє, то в Грузії є російськомовне радіо «Голос Абхазії» і російськомовний телеканал «Регіон ТВ».
Іншими словами, ніяких ексклюзивних можливостей щодо донесення інформації до абхазам і осетинам «Ехо Кавказу» не надає. У випадку з абхазами взагалі немає ні ексклюзивних, ні стандартних можливостей - оскільки Гальський район, де приймається радіосигнал з цього боку річки Енгурі, повністю населений грузинами. Залишається лише сайт в інтернеті - але й тут рівним рахунком нічого ексклюзивного, оскільки у всесвітній павутині існує ряд російськомовних грузинських сайтів, не обділених увагою з боку жителів окупованих територій. Таким чином, користь від цього проекту з точки зору донесення інформації та обміну думками виглядає, м'яко кажучи, сумнівною, вже виходячи з технічної сторони справи.
Далі поговоримо про зміст передач «Ехо Кавказу», але попередньо запам'ятаємо, що практично всією аудиторією цього радіо є грузинські слухачі. А сайт проекту в інтернеті є частиною образу Грузії в російськомовному інформаційному просторі.
«Ми - незалежна радіостанція, в цьому запорука того, що наш ефір буде неупередженим, - говорив у передачі Шарого головред Андрій Бабицький, - Нам доводиться зараз навіть виробляти нову термінологію, яка, можливо, не всім здасться звичною і напевно буде сприйнята з настороженістю скрізь - і в Тбілісі, і в Сухумі, і в Цхінвалі. Тим не менш, ми постараємося піти від мови ворожнечі».
Минув рік - а слідів «нової термінології» як не було, так ні. Навпаки, «Ехо Кавказу» забито антигрузинської політичною риторикою і «дегрузінізірованнимі» топонімами в матеріалах абхазьких, осетинських і російських авторів. У той час як матеріали з грузинського боку, виникає відчуття, або старанно купируются, або грузинські кореспонденти та їх респонденти повально виявляють надмірний лібералізм. На сайті під сюжетами з Сухумі і Цхінвалі з деяких пір стали робити підпис: «Текст містить топоніми і термінологію, використовувані в самопроголошених республіках Абхазія і Південна Осетія». В етері, само собою, немає навіть такого реверансу. Напевно, в якості жесту доброї волі радіоведучі використовують словосполучення «самопроголошені республіки» - хоча важко зрозуміти, що нам це дає з урахуванням того, що самопроголошеними (тобто проголосили себе самі, а не через дядька з боку) є переважна більшість держав на нашій планеті.
Піти від мови ворожнечі? Скільки завгодно! Візьміть довільно будь-який сюжет на «конфліктну» тему із Сухумі або Цхінвалі, і ви там не знайдете жодної мови ворожнечі. Зовсім ніякого, ні-ні ... Ось, наприклад, трагічна дата, яку відзначає вся Грузія - день падіння Сухумі, за яким послідували масові вбивства мирного населення, визнані як етнічна чистка грузин Абхазії на міжнародному рівні. 27 вересня, коли всюди в нашій країні несуть квіти і запалюють свічки в пам'ять полеглих захисників Батьківщини, коли у меморіалів збираються жінки в чорному, «Ехо Кавказу» видало в наш ефір великий монолог заслуженого співака абхазького сепаратизму Віталія Шарія. Розповідь про завершення 12-денного «звільнення Сухумі» від грузинського населення він назвав в традиціях радянської кінохроніки про Другу світову війну: «Згадуючи осінь дев'яносто третьому ...». По суті це - концентрований, замішаний на грунті національної ненависті вкидання російсько-абхазької пропаганди про суть та хід конфлікту. Викладаючи свою версію війни, автор злегка завуальовано, але дохідливо і у вкрай цинічній формі виправдовує масові вбивства і вигнання грузинів.
Ні, це не мова ворожнечі. Це більше. Це просто плювок в обличчя і душу всьому грузинському суспільству. А воно або не помітило цього, або просто утерлася. Але, здавалося б, є на «Ехо Кавказу» грузинські кореспонденти, які якщо не висловлять протест Шарія, то хоча б заради балансу гідно представлять грузинський погляд на трагічні події того часу? Немає там таких кореспондентів. Все та ж Олеся Вартанян спекла куций сюжет про те, як ветерани в парку Ваке «з піснями та тостами поминали загиблих під час грузино-абхазької війни». У цьому сюжеті немає ні слова про події осені 1993 року, ніякої передісторії і, власне кажучи, з тексту навіть не зрозуміло, з якого приводу зібралися учасники війни. У сюжеті про те, як відзначають День пам'яті і надії у Грузії, ні разу не використані слова про штурм, оборони і падінні Сухумі. Під ним, замість Вартанян, спокійно міг би підписатися Шарія.
Аналогічно з мовою ворожнечі, на «Ехо Кавказу» - абсолютно неупереджений етер! Ось, наприклад, 7 липня директор «Студії Ре» Мамука Купарадзе говорить про свій фільм «Відсутність волі» і вимовляє такі слова: «... коли Грузія створювала нову державу, вільну державу, абхази і осетини виявилися зрадниками ...». Але на сайті радіо це ж інтерв'ю набуває наступний вигляд: «... коли Грузія створювала нову державу, вільний від абхазів і осетинів ...». Відчуйте різницю. Помилку (помилку?) виправили лише через добу, коли матеріал благополучно спустився в архів. Природно, ніякого жалю і вибачень ніхто не почув.
Або візьмемо інший приклад. Загальновідомо, як часто Католікос-Патріарх всієї Грузії проповідує примирення грузин з абхазами і осетинами, закликає не відчувати до них зла і говорить про віковий братерство наших народів. Згадав про це хоч раз проект RFE / RL, «орієнтований на слухачів в Південній Осетії і Абхазії» (за Какабадзе) і покликаний заповнити «гострий дефіцит інформації» (за Бабицькому)? Жодного разу. Зате варто було Іліє Другому нагадати 9 січня, що Апхазеті і Самачабло - це історичні регіони Грузії, як «Ехо Кавказу» порадувало публіку новиною про те, що глава Грузинської Православної Церкви, виявляється, оголосив абхазів прийшлим народом. «Моя мати, її дівоче прізвище Псху, вона народилася в долині Псху, в селищі Псху, під горою Псху ниха. І ось в 2010 році їй знову говорять, що вона в Абхазії - гість, це грузинська земля », - патетично вигукував у прямому етері не хтось, а (!) ведучий передачі Деміс Поландов.
Залишимо осторонь принцип неупередженості, стандарти журналістики і офіційну стратегію RFE/RL, в якій згадується ліквідація «ворожнечі на етнічному та релігійному грунті». У будь-якій нормальній країні, а тим більше - в чуйною до таких питань Європі - через настільки вільній інтерпретації журналіста вибухнув би скандал, результатом якого було б 1) звільнення цього журналіста з роботи 2) судовий розгляд з легко прогнозованим підсумком. Але то - в нормальній країні ... Хоча, може, вся справа в тому, що «Ехо Кавказу» малопомітно в медіаполі Грузії і цей скандальний епізод пройшов непоміченим? Принаймні, хочеться в це вірити. Так чи інакше, але з боку RFE/RL не було ніяких пояснень і вибачень, а Деміс Поландов продовжує «прикрашати» собою з Праги грузинський радіоефір ...
Журналісти, з якими доводилося розмовляти про «Ехо Кавказу», погоджуються з неприпустимістю такого феномена в нашому ефірі. І це питання не стосується таких понять, як плюралізм та свобода слова. У Грузії вже два роки, як припинено мовлення російських ЗМІ. Це було політичне рішення, яке відображало ставлення нашої держави до потоку образ і марення від колективного Леонтьєва на російських телеканалах. Вони більше не віщають в Грузії, але це не заважає нам бути в курсі всіх російських новин. В епоху глобальних комунікацій у принципі неможливо блокувати поширення інформації. Є інтернет, є супутникове мовлення. А те, що актуально для нас, передається і нашими ЗМІ.
Тому і є припинення російського мовлення в першу чергу політичним кроком (який останнім часом повторили і інші пострадянські країни). Однак цей крок повністю знівельовано тим, що в наш ефір не в двері, так через кватирку пробралася ворожа пропаганда, на чолі якої стоять російський журналіст Андрій Бабицький і грузинський журналіст (зрадник– перекладач) Давид Какабадзе. Саме вони, будучи керівниками проекту, несуть першочергову відповідальність за зміст радіопередач. Але вантаж цей для них, про всю видимість, легкий, і поки справно надходить фінансування - хвилюватися немає про що. До речі, про фінансування. RFE/RL утримується на кошти Конгресу США і цілком легітимно поставити певні питання як перед американським посольством у Грузії, так і перед нашим урядом, хизувалася «особливими» відносинами з Вашингтоном.
Але ті ж журналісти, дотримуючись корпоративну солідарність, намагаються знайти виправдання колегам з кавказького проекту RFE/RL. Мовляв, треба враховувати специфіку - адже це спільний продукт грузинських, абхазьких і осетинських журналістів. Тут в першу чергу слід відзначити, що ніяка специфіка не є виправданням для брехні й перекручування - тобто грубого порушення професійних стандартів. По-друге, а хіба нас хто-небудь запитував, чи згодні ми терпіти образи з Сухумі заради сумнівного задоволення чути голос Віталія Шарія? Може, і зовсім запросити його в Тбілісі, надати етер Громадського мовника в необмежене користування і сподіватися, що рано чи пізно почуємо щось, чого не чули багато разів за 17 років?
По-третє - «Ехо Кавказу» є далеко не першим спільним проектом такого роду. Подібні програми здійснювались в Грузії в різний час як у пресі, так і в електронних ЗМІ, і не викликали такого неприйняття, оскільки грунтувалися на готовності грузинських, абхазьких і осетинських журналістів працювати разом, дотримуючись максимальну об'єктивність і не вдаючись до «конфліктним» термінам і настановам . Щоб отримати той же ефект, Бабицькому і Какабадзе достатньо було реалізувати принципи, про які вони говорили 20 жовтня минулого року. Можна не винаходити велосипед - відповідні напрацювання давно є.
Як вже було зазначено, «Ехо Кавказу» не дає грузинській стороні якихось особливих можливостей доносити важливу інформацію до населення, що залишилося Абхазії і Цхінвальського регіону. А навіть якщо б давало, то хто провідник цієї інформації? Олеся Вартанян, яка переконує в тому, що Баррозу сказав «окупація» помилково? Інші грузинські кореспонденти, що описують грузинські реалії в деструктивно-депресивному дусі? Не хочу бути неправильно зрозумілим - в Грузії є далеко не все гаразд, і в багатьох питаннях не завадила б здорова, професійна критика. Критика на рівні, який, начебто, повинна забезпечувати «Вільна Європа». Однак суміш «Асавал-дасавалі» і «Маестро» з «Регнум» і «ОРТ» не є адекватною, не несе ніякої користі і не приверне жодного, навіть самого схильного сепаратиста.
Може, користь від цього проекту в тому, що на «Ехо Кавказу» ми чуємо сюжети абхазьких і осетинських журналістів про внутрішню ситуацію на окупованих територіях? Мабуть, це єдиний аргумент, з яким можна погодитися. Але і то частково. Тому що все те ж саме ми можемо прочитати, побачити і почути в матеріалах цих журналістів в інтернеті. А найбільш цікаві теми, знову ж таки, ретранслюються нашими ЗМІ. Тому цього аргументу не достатньо, щоб 27 вересня терпіти «звільнення Сухумі» у своєму ж ефірі.
На завершення, не хотілося б малювати «Ехо Кавказу» одними чорними фарбами. У цього радіо дійсно є хороші, цікаві кореспонденти і чимало цікавих, якісних сюжетів. Інакше й бути не може - часи доктора Геббельса та його колеги Еренбурга давно в минулому і зараз в ходу інші, більш тонкі методи пропагандистської роботи. Потрібно мати загальний фон з «людським обличчям». І на цьому тлі задавати свої установки по ключових темах, відпрацьовуючи відповідні аспекти в заданому напрямку і послідовно, цеглинка за цеглинкою вибудовувати необхідну інформаційну картину. У нашому випадку мова йде про пропаганду російської трактування і вигідного Москві погляду по самим важливим, ключовим і болючим для Грузії питань. Наполегливість і методичність, з якими займається цим проект RFE/RL, повинні бути помітні його співробітникам. Тут не може бути претензій до кореспондентів з того боку - вони просувають свої, російсько (абхазо-осетинські сепаратистські) інтереси. Але є серйозні питання до керівництва «Радіо Свобода» і до Вашингтону, які спонсорують всю цю справу. Проте найперше питання направлений до грузинських співробітникам «Ехо Кавказу»: невже ви - такі безпринципні конформісти, що не хочете помічати і реагувати на події в вашій передачі? Повірте, ніяка зарплата і відрядження до Праги не стоять плями, яку дуже важко, а то й неможливо змити ...
Взято тут
ГрузіяOnline На деньги конгресса США
