Давід Картвелішвілі
Розвинені останнім часом події на тлі поглиблення кризи в російсько-грузинських відносинах, "несподівано" активізували дії на грузинському фронті одного з потужних, так і досвідчених політичних інститутів проведення імперіалістичної політики нашого північного сусіда, Московського Патріархату. Сам по собі фактор несподіванки в даному випадку носить лише умовний характер, якщо врахувати не тільки гіркий історичний досвід стосунків двох "єдиновірних" церков, але і цілий ряд тривожних сигналів, що надходять останнім часом.
Початок цієї "несподіванки" поклали дискусії, розгорнуті лише рік тому в інтернет просторі, російській пресі і на телебаченні, навколо відомого листа Патріарха Тихона, датованого 29 грудня 1917, в якому він не тільки засуджує факт відновлення автокефалії Грузинської православної церквою, а ставить під сумнів саму законність цього права. На перший погляд, начебто, яке тепер час піднімати цю тему, після того, як сама Московська Патріархія ще рішенням від 19 листопада 1943 року визнала законне право автокефалії однієї з найстаріших церков, православної Грузинської церкви, що базується на витоках апостольського вчення і публічне визнання автокефалії нашої церкви на всьому православному просторі. Незважаючи на це, побудований на брехні, і історично перекрученому послання Патріарха Тихона надавав додаткову «переконливість» той факт, що РПЦ звела його у лик святих у 1989 році.
Минуло не так багато часу з реанімації даної теми, і перші відгуки не змусили себе чекати. Самозвана, т.зв. абхазька церква розповсюдила спеціальну заяву про свою незалежність від ГПЦ і претензії на автокефалію.
Тут же зрозуміло необхідно підкреслити непохитну поки позицію Московської Патріархії про офіційне повазі юрисдикції Грузинської православної Церкви в її канонічних територіальних межах. Однак, що стосується неофіційного ставлення до цього питання, тут мають місце більш цілеспрямовані кроки для створення і розвитку передумов для повторного здійснення спроби нехтування наших найдавніших християнських прав і традицій, слідом за замахом на грузинську державність.
Незважаючи на те, що обидва окупованих грузинських регіону на сьогоднішній день абсолютно доступні для вчинення всякого роду злочинів, у тому числі під псевдо-релігійної личиною (з причини відсутності будь-якого механізму міжнародного моніторингу на окупованих територіях), мабуть Російської православної Церкви все ж таки доводиться долати серйозні проблеми для досягнення своїх цілей неофіційними шляхами.
Візьмемо Абхазію. На тлі вигнання з власних будинків в результаті етнічного чищення сотень тисяч послідовників традиційної православної віри і проведення несприятливої політики здійснення церковного життя для решти грузинського населення що там залишилося, російським церковним місіонерам не легко зміцнити свої позиції серед місцевого населення апсуа-абхазів. І причин на те, як мінімум, дві: схильність апсуа-абхазів до язичницьких релігійних культів, і посилення серед них тенденції недовіри, і роздратування до російським окупантам-«визволителям».
З урахуванням даних обставин, абсолютно зрозуміла спроба Московської Патріархії розіграти собі на користь фактор вірменського населення в Абхазії. З огляду на закритий, моноетнічних характер адептів вірменської апостольської церкви, між Москвою і Ечміадзіном активно ідуть два послідовних процеси: з одного боку, відкрита спроба перевести вірменську церкву з єретичного статусу на православну орбіту, і з іншого боку, інтернаціоналізація моноетнічній вірменської церкви у новому "православному" ключі. Зрозуміло, в особі братнього, союзницького, і вже "єдиновірного" російського народу.
Вірогідним доказом тому є не стільки слова Патріарха Московського і Всієї Русі Кирила: «Вірменська Церква завжди залишалася вірною Православ'ю. Вона сприймається Російською Церквою як Православна Сестра-Церква, бо розділяє спільну віру й догмати отців Церкви »(хоч залишимо дану тему предметом обговорення теологів), скільки з чисто політичної точки зору примітна проведена в Єревані 29 червня 2010 з ініціативи Московської Патріархії XVII щорічна міжпарламентська генеральна Асамблея - у зв'язку з чим регіональний центр ваги «єдиновірства» вже відкрито перемістився з Мцхета в напрямок Ечміадзіна. До цього можна додати присудження головної премії спеціального фонду Московської Патріархії Католікосу Гарегіну II в номінації "За особливий внесок, внесений в єдність православних народів". Нам залишається лише висловити глибоку віру, що мудрий вірменський народ і його найдавніша самобутня церква проявлять найкращі властивості своєї нації і виберуть стриману позицію в можливих брудних антигрузинських іграх своїх північних союзників.
Що стосується Самачабло (Цхінвальського регіону Грузії), і тут Московську Патріархію не зустрів всипаний трояндами шлях на терені здійснення своєї неофіційної політики. Положення ускладнював статус т.зв. південноосетинської аланської єпархії, яка офіційно (якщо можно так сказати) підпорядковується єретичної "Істинно-православної грецької церкви". Тут здійснення наведеної вище тактики облагороджування цхінвальських єретиків крізь фільтр канонічного православ'я, прийняла б для РПЦ відтінок ризикованих і небезпечних ігор. Тому терміново була розроблена нова тактика, цього разу гуманного і зворушливого змісту.
Про свої найближчі; кроки тактичного характеру по відношенню до Грузинської церкви, в рамках незмінного стратегічного підходу (див. Послання патріарха Тихона), Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (Гундяєв) 30 червня 2010 доповів президентові Росії Дмитру Медведєву. Позитивно оцінивши діяльність благодійних організацій Московської Патріархії у т.з. Південної Осетії, Патріарх сказав: "Зараз в Південній Осетії гостро стоїть проблема надання медичної допомоги з-за недостатньої кількості медсестер і допоміжного медичного персоналу. Ми направляємо наших сестер милосердя, наших церковних фахівців для проведення тренінгів, щоб навчити людей надавати медичні послуги. Звичайно , важливо, щоб такого роду організації, діяльність яких є абсолютно прозорою і ефективною, отримували підтримку і держави, і Національного благодійного фонду ". Видно, у цього вкрай цікавого починання Патріарха Кирила - далекосяжні цілі. А розмови про абсолютну прозорості будь-якої діяльності в умовах цхінвальського режиму просто смішні і не витримують жодної критики. Цим РПЦ не тільки не приховує свою неприховану діяльність на окупованій території Грузії, і в межах канонічної юрисдикції єдиновірної грузинської церкви, але й закликає російської державу до більш ефективного і активного включення в ці процеси ...
І, нарешті, не можу не навести один з найважливіших, на мій погляд, із результатів - досягнутих при зустрічі Патріарха Кирила з константинопольським Світовим Патріархом Варфоломієм в червні поточного року в Москві: сторони прийшли до згоди про проведення по суті справи Восьмого за рахунком всесвітнього собору, під егідою "Великого зібрання православної Церкви". Гранично важливий для нас одне з питань, внесений до порядку денного цього зібрання: "Про розробку механізмів присудження статусу автономій і автокефалій з урахуванням нових реалій, що виникли в православному світі".
Так що, розмови про надмірну тривогу з нашого боку зайві. Ще в липні 2008 року Москва офіційно визнавала територіальну цілісність Грузії, проте робила це на тлі ескалації своїх збройних сил і бандформувань всередині нашої країни. Московська Патріархія поки ще визнає канонічну юрисдикцію Грузинської православної церкви, проте здає рапорт головнокомандувачу своєї країни про діяльність московських «церковних десантників» на окупованих територіях Грузії, і навіть закликає державу активізувати свою допомогу РПЦ в цьому напрямку. Робити висновки про доречність проведення аналогій і асоціацій у діях російських світських і духовних властей по відношенню до Грузії - довіримо читачеві.
При використанні даного матеріалу посилання на Грузія Onlіne обов'язкова.
Немає коментарів:
Дописати коментар